Їх називають саркастично-лагідно – аватарами. «Аватар» – п’яний військовий. «Аватарня» – місце, де побратимів-п’яниць тримають їх свідомі товариші. «Аватарський котел» – місце, де концентруються «аватари» і «аватарні».

І все б то було смішно, якби не «але»: часто аватари своїми бездумними діями прирікають на смерть себе, а той своїх побратимів. Звечора аватар розкладає розтяжки, зранку з головним болем йде туди ж, забувши про вечірні «розтяжки», «за поклик ликом природи» – і все… А потім все село оплакує «героя», дружина залишається вдовою, діти – сиротами. І лише рідній горілці байдуже –вона шукає інших жертв, інших аватарів.

Так чи інакше, а з аватаром зустрічався якщо не кожен, то кожен другий точно. Соцмережами раз у раз «гуляють» фото п’яних «героїв». Періодично друзі розповідають про проблеми, які у них виникали через пияків на передовій. Та що казати, сама бачила, як дядечко в воєнній формі …накарачки вибирався з громадського туалету. Явище нудотне.

Нудотне, бо для тих, хто в тилу, воїн – уособлення героїзму, відданості, патріотизму. А не символ зеленого змія.

Так, їх, аватарів, не так вже й багато багато. Але їхні «подвиги» тягнуть за собою колосальні репутаційні втрати і для війська загалом, і для кожного окремо взятого воїна зокрема. Хоча репутаційні втарти – це ще нічого, порівняно з втратами життів часто непитущих товаришів.

 

А як до «аватарів» ставляться їх бойові побратими –ті, хто вже пройшов, або ще несе службу у зоні АТО? Про це запитуємо у самих воїнів.

Костянтин Магльона: боєць 8 батальйону Національної Гвардії України (зараз офіцер 2 батальйону НГУ), позивний  “Майор”:

«Осінь 2014, поля під Попасною, ранок. Ми з бойовим товаришем йдемо по молоко (місцеві бабуськи продавали в селі). В селі на вулиці зустрічаємо типового ватника – апалчєнца (як з малюнку) : в чорних “треніках” , резинових тапках, чорному підбушлатнику, шапці – вушанці (вуха розстібнуті і висять), в руках “героя” 2-літрова пляшка пива. Німа сцена. “Місцевий ватник” – думаємо ми. “Сепаратисти, я попав !” – написано на лиці “героя”. До слова : ходили ми зі зброєю, в британських, німецьких камуфляжах, і єдиний знак розрізнення – маленький український прапор на формі. Як виявилось згодом під час бесіди, це був наш “сусід” – одного з підрозділів, що дислокувався поруч з нами і стояли вони вже там трохи довше, ніж ми… З

айве говорити, що виховати дорослу людину майже неможливо. Одне питання в мене до військкоматів : для чого таких мобілізовувати? Щоб вони підставляли на фронті своїх товаришів ? Щоб розповідали вдома, як вони боронили Україну, в той час, як єдине вагоме досягнення : вихід з “яворівського”, “раківецького” чи якогось іншого “котла?!

 Більшість наших аватарів командири відсіяли з самого початку – просто залишили в частині (прибирати-фарбувати-ремонтувати ж треба). Виходить, право поїхати в АТО треба ще заслужити зразковою поведінкою. А з аватара що спитати ?

До речі термін “аватар” виник з того, що це синє тіло, яке керується кимось ззовні. Є три ступені “аватарів”. Третя найвища – “воїн світла”, супроводжується твердою впевненістю носія в своїх надможливостях, зокрема з допомогою одної саперної лопатки взяти Дебальцеве і знищити всю живу силу і техніку ворога.

На передовій аватаризм – пряма дорога до могили

avatar

 

Віталій Гуцул, стрілок-санітар 128-мої бригади Гірсько-піхотного батальйону, позивний «Дикий Гуцул»:

«Ставлення до «аватарів» і «аватаризму» , ясна річ, негативне.

Але.

Але не все так однозначно

Говорю про те, що бачив. Про те, що думає немало солдат:  коли до тебе ставляться як до бидла і живеш в скотинячих умовах, то важко не оскотинитись. Коли командири тебе “взувають” за п’янку і штрафують, а самі п’ють,  як коні – важко не оскотинітись. В  деякій мірі “аватаризм” породжуєтьс страхом, від якого подекуди важко не оскотинітись.

Так, ми можемо говорити, що військкомати приймали «все підряд».  Але , що вони «гребли» подібних – це вершина айсберга. Хоча факт: військкомати набирали тих хто не міг відкупитись, «відмазатись», втекти і тп.

Або були випадки в моїй практиці що п”яниць свідомо виганяли з дому в армію

До слова, контрактники та офіцери-строковики в процентному співвідношені випивають ні менше, ні більше, ніж мобілізовані, корінь проблеми не тут. А де він – важке питання. Армія – як зріз суспільства-своєрідне “збільшувальне скло”, під яким видно усе, і пороки передусім.

 Кажуть, « аватари окрім себе інших підставляють Інші через них гинуть Чи може бути цьому виправдання?»А якщо гинуть через, перепрошую, дебілізм чи зраду генералів-політиків і в масштабах в рази більших – то яке виправдання? Теж жодного.

Аватарам не місце в армії, на передовій не місце передусім. Але все починається ще з військомату та відбору людей до війська. А до того, починається все з ще банальніших речей – з продажу пива підліткам та безробіття в селах.

Загалом же біда в тому, що сама система відбору гнила повністю, і також в самій армії мало що змінилось від часів СРСР.

І, так, це один факт: ми не нація пияків, але, буває,видається що ми – нація рабів-гречкосіїв , які замість боротись за свої права заливають їх горілкою»

 

Дмитро Куцій, боєць батальйону Кульчицького, депутат Дрогобицької райради:

«Це тема, яка відверто дратує. Надивився різного – біля Слов’янська, біля Дебальцева. Тому скажу коротко, і хай кожен розуміє як хоче: це непотріб нації, який треба знищувати. У них може бути мільйон причин щоб напитися. Придумають. Навіть під обстрілами знаходили де, як і що випити. Це не воїни, не честь і гордість країни, це … Так, непотріб, через який інші гинуть»

 

Орест Каракевич, снайпер, командир групи розвідки батальйону «Айдар», нині офіцер ЗСУ, командир взводу розвідки 92 ОМБр:

«В мене була в «Айдарі» така проблема. Вирішив просто – розклеїв по стінах таку фразу : “Бухаєш? Ведеш себе як свиня? Подумай про своїх мертвих побратимів, про героїв, які віддали життя за нас і нашу країну. Не позор своєю поведінкою їх пам’ять.”

До аватарів в мене відношення таке – вони м’ясо, якого не жаль. Вони підставляють не тільки себе, а й тих, хто поруч з ними

 

Василь Масний, офіцер НГУ, батальйон Кульчицького, депутат Львівської облради:

«Був у нас випадок, згадувати неприємно. Через п’яного суміжника, який почав гатити зі зброї і метати гранати, ледь наші хлопці не полягли. Це болюча тема. П’яницям не місце в армії, 100%. Служити мають психічно і фізично здорові, адекватні хлопці, які витягнуть один одного з під обстрілу, а не по-п’яні поубивають один одного. Контрактна професійна (наголошую – професійна!) армія, думаю, в великій мірі зможе вирішити це питання. А допоки нема її – ротні, взводні, комбати, комбриги повинні встановити належну дисципліну і належне покарання. І обов’язково самі її дотримуватися. Бо і посеред командирів різне є. Це треба викорінити.

Щодо пиятики «в цивільному житті». Ми не можемо заборонити пити. Кожна людина сама вирішує. Але аксіомою має стати принцип: хочеш випити – зніми камуфляж, не марай честь»

 

…Непроста тема, яка може викликати гостру дискусію. Тому завершу її словами військовослужбовця ЗСУ Івана Савицького: «Всі проти аватаризму як поняття безалаберності, яка приводить до смерті. І добре якщо до смерті твоєї, аватарної. Але в багатьох випадках до смерті товаришів. А ось це – найбільший гріх

    Марія Кульчицька                                                                 www.drogmedia.net.ua

 

Залиште свій коментар: