Чемпіонат світу з футболу, який відбувся в РФ, дав можливість українцям зробити ще один крок від дитячої наївності до дорослого життя і зробити деякі геополітичні висновки щодо нашого місця у світі і наших союзників та попутників.

1. Так званій «міжнародній спільноті», яку українці чомусь наївно звикли вважати зразком добра, гуманізму та прав людини, насправді байдужа Україна.

І ніхто в світі не збирається всерйоз ставати на наш бік у протистоянні з РФ. У 1980 році в знак протесту проти радянської інтервенції в Афганістан Олімпіаду в Москві бойкотували 65 країн світу  (майже половина з усіх тоді існуючих) та більшість західних країн. Натомість Чемпіонат світу з футболу 2018 році у Росії не бойкотувала жодна з демократичних країн.

Після російської анексії Криму, вторгнення на Донбас та 11 тисяч смертей українських громадян, після офіційно визнаної нідерландським судом вини РФ у збитті малазійського боїнга російською ракетою, що призвело до загибелі 300 людей, ніхто з так званої «цивілізованої спільноти» навіть не збирався вдаватися до бойкоту свята російського диктатора. На російське футбольне свято на крові приїхали і австралійці, і голландці, і всі команди країн-учасниць блоку НАТО, чим підтримали бюджет РФ, левова частка якого піде на виробництво озброєнь проти тих самих країн НАТО.

«Поки українці гаряче підтримували хорватських футболістів Віду та Вукоєвіча, президент Хорватії російською мовою дякувала Путіну»

Світу байдужі тисячі українських жертв на Донбасі, інвалідів, скалічених росіянами, дітей, які залишилися сиротами та українських в’язнів, які вмирають від голоду у російських тюрмах. Війна РФ проти України для більшості представників міжнародної спільноти нагадує конфлікт в маловідомій та неблагополучній країні третього світу, яку зручніше не помічати, коли йдеться про російську нафту і газ, російські гроші чи російське футбольне свято.

Поки українці гаряче підтримували хорватських футболістів Віду та Вукоєвіча, а українські патріоти вже повірили, нібито в нас з’явився новий «друг» на Балканах (деякі патріотичні сайти навіть розмістили зворушливі матеріали про братні історичні зв’язки хорватів та українців), президент Хорватії Колінда Грабар-Китарович приїхала на російський стадіон і російською мовою подякувала Росії та Путіну  за проведення чемпіонату світу з футболу. Грабар-Китарович також заявила, що росіяни – «прекрасні господарі». Такий от насправді «дипломатичний бойкот», в рамках якого лідери країн Заходу планували не відвідувати російський чемпіонат.

2. Росію ніхто всерйоз не вважає агресором.

Футбольний чемпіонат підтвердив, що попри всі глибокі стурбованості та занепокоєння прес-секретарів НАТО, ОБСЄ та ЄС, реальне ставлення Заходу до Росії націлене на діалог та співпрацю. Захід готовий відкривати багатомільярдні російські проекти, нові газо- і нафтопроводи, а пересічні європейці не проти відвідувати та фінансувати російські стадіони.

Українські надії на повторення такого ж ставлення Заходу до Росії, як і за часів Холодної війни, не виправдалися, а РФ у Європі не вважають справжньою загрозою. Якщо комуністичний СРСР насправді готувався до захоплення Західної Європи, поширення комунізму і мав багатотисячні мережі шпигунів та прихильників у Франції, ФРН, Греції, Іспанії, Нідерландах, то теперішня РФ, як видається, не має таких планів.

Пересічний європеєць сьогодні не бачить жодної шкоди в поширенні російського бізнесу чи інформаційного впливу у його країні, вважаючи експансію цілком зрозумілим економічним прагненням кожної впливової держави. Адже свої інтереси намагаються поширити в інших країнах і США, і Китай, і Японія, то чому ж цього не можна росіянам, які просто роблять свій бізнес. Багато європейських політиків, зокрема Греції, Польщі чи Франції навіть не цураються брати російські гроші. Адже РФ не загрожує суверенітету їх країн, це ж не Холодна війна, то що поганого, якщо хтось трішки збагатиться, допомігши російським партнерам?

3. ФІФА не боїться крові.

Взявши участь у російському футбольному перформансі, світова спільнота в обличчі ФІФА допомогла відбілити імідж російського авторитарного режиму та пом’якшити сприйняття воєнних злочинів росіян. Режиму, в якому людей кидають до в’язниць за пости та лайки у соцмережах, за плакати «Крим – це Україна!», а люди залякані настільки, що бояться вголос сказати будь-що проти влади, бо знають, що такі сміливці безслідно зникають.

Якщо врахувати всі війни, розв’язані Путіним в Україні, Грузії, Чечні, Сирії, репресії та теракти проти власного населення у житлових будинках у Волгодонську, Буйнакську та Москві, то загальна приблизна кількість людських жертв за 18 років правління Путіна лише за мінімальними офіційними даними становить 40 тисяч вбитих. А максимальне, проте не визнане офіційно число може в декілька разів перевищувати задекларовані цифри.

Але «міжнародну спільноту це не особливо хвилює, а ФІФА не боїться крові жертв путінського режиму і не цурається грошей, зароблених на цій крові. Президент FIFA Джанні Інфантіно вважає, що Чемпіонат світу з футболу допоміг змінити погляд людей на Росію. Про це він заявив на заході у Великому театрі в Москві, стоячи поруч з президентом Росії Владіміром Путіним, зазначивши, що футбольний турнір змінив думку, яку світ мав про Росію.

– «Ми добре попрацювали разом», – додав він, кивнувши Путіну.

– «Дякую вам, пане президенте, за ваші добрі слова. Міфи і стереотипи розвіяні» – сказав у відповідь Путін.

«Російський диктатор, порівняно небагато витративши на корумповане керівництво ФІФА, зумів змусити світ ненадовго забути про кремлівські злочини проти людства»

Таким чином, російський диктатор, порівняно небагато витративши на корумповане керівництво ФІФА (яке Міністерство юстиції США у своїй офіційній заяві назвало ФІФА «організацією системної та нестримної корупції, а міжнародні журналісти – «організованим злочинним угрупуванням Зеппа Блаттера»), зумів змусити світ ненадовго забути про кремлівські злочини проти людства. До того ж, Путін вкотре задовольнив свої особисті амбіції, показавши Росію «великою світовою державою».

4. Дехто зробив за нас нашу роботу, але завжди так не буде.

Прикладом бездарної роботи українських державних структур на міжнародній арені стала їхня повна бездіяльність у просуванні українських інтересів на головному святі ворожої країни-агресора. Будь-яка воююча держава не оминула б нагоди зіпсувати свято ворогу, тим більше, якщо його святкують на крові. Мова не йде про якісь погрози терактами, мовляв: таємна і небезпечна українська націоналістична організація обіцяє підірвати всіх, хто приїде на російський футбольний чемпіонат, і російський бюджет би настільки не збагатився на продажі квитків.

Але українські спецслужби чи дипломати могли б хоча б «попрацювати» з тими ж хорватськими чи будь-якими іншими футбольними фанатами, аби вони на російському стадіоні покричали відому кричалку про Путіна. Чи хоча б вивісили плакат з Олегом Сенцовим.  Така  подія могла б мати для росіян ефект психологічної бомби, а путінська імперська гордість зазнала б болючого удару. Така справа коштувала б кілька тисяч доларів, а самим фанатам навряд чи щось було б за це – іноземні громадяни все-таки, тай хто там знає, хто саме кричав, якщо кричали всі трибуни. Однак і цього не було зроблено, й Україна втратила шанс здобути невеличку психологічну перемогу на д Росією.

«За нас невелику частинку роботи зовсім несподівано зробили хорватські футболісти Домагой Віда та Огнен Вукоєвич»

За нас невелику частинку роботи зовсім несподівано зробили хорватські футболісти Домагой Віда та Огнен Вукоєвич, спонтанно знявши у роздягалці відео з привітанням «Слава Україні», за яке одразу ж зазнали переслідувань.  Однак це мали б за них робити ми самі, оскільки наступного разу такий шанс може не випасти. Наразі чинна українська влада не дбає про міжнародний імідж України, поширення нашого патріотизму та інформаційну безпеку держави, а цю справу роблять випадкові ентузіасти і навіть іноземці.

Ми програли інформаційну війну.

З російського футбольного свята українці зрозуміли, що міжнародна спільнота в іпостасі керівництва ФІФА легко може оштрафувати та дискваліфікувати футболіста за відео у роздягалці зі словами «Слава Україні!», яке назве «націоналістичним» – читай нацистським. Проте ФІФА нікого не оштрафує за вигуки на трибунах «Слава Росії!» чи прапори терористичних організацій ДНР на стадіонах. ФІФА чомусь не вважає націоналістичним французьке гасло «Vive la France!» (нехай живе Франція!), проте таврує як фашизм і ксенофобію таке ж саме за значенням патріотичне й безневинне вітання українських пластунів.

Це означає, що ми програємо інформаційну війну в світі, і попри ілюзії, начебто весь світ на боці України і по всіх континентах збираються мільйонні мітинги на підтримку Олега Сенцова, насправді стає очевидним, що світ наразі вірить в російську версію ситуації в Східній Європі, а український патріотизм вважає «фашизмом», про що й написала низка європейських і американських видань, коментуючи гасло «Слава Україні!». Навіть американський президент Дональд Трамп вважає, що «Крим російський, оскільки там розмовляють російською». І наша країна нічого дієвого не зробила, щоб в світі думали по-іншому.

«Вчитися варто в тому числі й у ірландців, які без великих грошей зуміли донести до кожної країни, що Ірландія – це не Британія»

Тож українцям не слід мати якихось ілюзій, що хтось в світі нам допоможе, підтримає чи відмовиться заради нас від російських грошей. Ми самі повинні поширювати у світі свою версію подій, а не дозволяти росіянам розносити про нас брехню в головних західних виданнях. Вчитися цього варто в тому числі й у ірландців, які без великих грошей, десятиліттями ведучи інформаційну війну проти Британії, зуміли донести до кожної країни, що Ірландія – це не Британія, в ірландців є своя версія історії. І навіть теракти ірландських терористів світ сприймає з розумінням, а нас засуджують навіть за вислів «Слава Україні».

Варто повчитися в Ізраїлю правильного ставлення до думки «міжнародної спільноти» і керуватися державними та національними інтересами, а не комфортними умовами п’ятої колони, як це нам радять «міжнародні партнери». А в зовнішній політиці українцям не завадило б чомусь повчитися навіть у ворога, й взяти за основу вислів російського царя Олександра III: «У всьому світі в нас тільки два вірних союзника, – наша армія і флот». І лише тоді ми не будемо ображено дивитися, як весь світ, проігнорувавши  нас, святкує з росіянами, а ми нічого не можемо вдіяти.

 

Валерій  Майданюк, політолог 

 

 

Залиште свій коментар: