Ухвалений парламентом закон відкриває для країни нову дорогу. І головне питання — якою буде реакція північного сусіда   Отже, сталося: Верховна Рада днями ухвалила дуже важливий закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України)”. Що ж конкретно змінив цей  закон?

2014 року парламент вилучив із законодавства “позаблоковий” статус, внесений туди в часи Януковича, але не повернув положення про офіційний курс на членство в НАТО. Як пояснювалось у той момент, нібито Захід натиснув, щоб зайвий раз Путіна не дражнити.  Вписали тоді хитромудру мету: “поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації”.

Тепер Верховна Рада ухвалила просту, але важливу своєю чіткістю зміну: словосполучення “досягнення критеріїв, необхідних для” викинули. І тепер закон без викрутасів вимагає “поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою членства в цій організації”.

Автор документа, спікер парламенту Андрій Парубій заявив, що рішення подати законопроект він ухвалив після відвідування Парламентської асамблеї НАТО в Тбілісі та “надзвичайно плідного спілкування” із союзниками та партнерами з Північноатлантичного альянсу.

Росія не забарилася з реакцією. “У Москві традиційно з недовірою і стурбованістю ставляться до процесу розширення НАТО в бік наших кордонів. Ми вважаємо, що це загрожує нашій безпеці та балансу сил в євразійському регіоні”, — повідомив прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков.  “Зрозуміло, російська сторона вживає всіх необхідних заходів для ребалансування ситуації та захисту своїх інтересів і своєї безпеки”, — додав Пєсков.

Змушене було відреагувати й саме НАТО. “Ми взяли до відома рішення Верховної Ради. На сьогодні Україна не подавала заявку на вступ у НАТО. Київ фокусується на реформі й модернізації інститутів оборони та безпеки, і НАТО підтримує ці зусилля. Це — пріоритет “, — обережно зазначили в штаб-квартирі альянсу.  А також зазначили, що співпраця НАТО з Україною є “важливою частиною вкладу НАТО в проектування стабільності в Євро-Атлантиці і за її межами”.

Отже, Україна остаточно повернулася на євроатлантичний курс. Але  через який час ми опинимося під наймогутнішою безпековою парасолькою світу? І які загрози чигають на нас на цьому шляху?

Ситуацію обговорюємо з Сергієм Солодким, заступником директора Інституту світової політики, експертом із зовнішньої політики, міжнародних відносин й безпеки та Олександром Харою, директором департаменту міжнародних багатосторонніх відносин  фонду “Майдан закордонних справ”.

– Чи може ухвалений закон якось наблизити вступ України до НАТО?

С. Солодкий: – Це важливий акт. Хоча, вважаю, ми й без цього документа, рухалися в напрямі НАТО.

О. Хара: —  А на мою думку, ми дуже мало зробили за останні три роки, щоб якось наблизитися до НАТО. І щоб цей закон не став суто символічним, його слід підкріпити наступними законодавчими актами, які б формулювали цю політику більш конкретно.

Під усі ці реформи потрібно багато грошей, а також кадри — люди мають бути обізнані з усіма натівськими управлінськими, військовими й військово-технічними стандартами й процесами. Плюс має бути ще одна важлива річ — це західний рівень демократії, контроль громадянського суспільства над Збройними силами.

– А що може допомогти нам наблизити членство?

С. Солодкий: – На оборону ми вже нині виділяємо 2,46% ВВП, в той час як вимогу про 2% ВВП для членів НАТО виконує лише 5 країн.

А ще варто подивитися на приклад сусідів. Наприклад, у середині 90-х років, коли країни колишнього комуністичного блоку Польща, Угорщина та Чехія вступали до НАТО, їхні армії не були готовими до такого кроку. У цьому сенсі їх 1999 року прийняли авансом. Проте ці держави впроваджували реформи, були на демократичному шляху.

Нині з боку НАТО до України є багато питань, власне, щодо темпів та обсягів наших реформ. І тут хочу наголосити: не лише в оборонній чи безпековій сфері, хоча вона відіграє пріоритетне значення. Наприклад, представники НАТО допомагали нам готувати концепцію реформування СБУ, але її втілення так і не сталося. Тому в цьому плані до України немає довіри.

– Наскільки готове саме НАТО прийняти Україну до своїх лав?

С. Солодкий: — Для того, щоб Україну прийняли до Альянсу, потрібен 100-відсотковий консенсус усіх його 29 членів. Якщо бодай одна країна буде проти — ми не можемо бути членом НАТО. Звичайно, частина держав не бачить доданої вартості від того, що Україна стане членом НАТО. Вони не хочуть воювати за нас проти Росії.

О. Хара: – Найголовніше, щоб ми були не проблемою, а частиною вирішення проблеми. Наразі ми не є такими. Нинішня допомога НАТО спрямована на те, щоб ми стали, насамперед, самодостатніми. А вже на другому етапі, — щоб ми могли стати творцями безпеки, щоб не просто сподівалися на Альянс, а щоб допомагали їм розширювати зону стабільності. До цього звичайно, нам ще далеко.

– То яка в такому разі у нас перспектива?

О. Хара: –  Якщо припустити, що цілеспрямовано йдемо в цьому напрямі, то потрібен, як мінімум, десяток років, щоб відповідати натівським стандартам. Тут, маю на увазі також громадський контроль над Збройними силами та рівень демократії.

Разом з тим, членом НАТО є Туреччина, до якої є певні питання з точки зору демократичного урядування, а також поведінки. Тобто коли її приймали, зважали на дещо інші речі, враховували інтереси цього блоку в регіоні, зокрема США. Тому заплющували очі на певні недоліки. Тобто йдеться про велику кількість різних факторів, які мають скластися. На жаль, президент Дональд Трамп нині не зацікавлений розширювати НАТО за рахунок України.

С. Солодкий: – Вступ України до НАТО реальний за певного збігу обставин — поки що ці обставини проти України. Якби всі країни НАТО хотіли нас бачити в Альянсі та довіряли нам в плані реформ, то такий вступ, міг би бути хоч завтра.

В НАТО є своєрідний посібник, розроблений в 90-х роках, де говориться приблизно таке: питання членства кожної нової країни вирішується від конкретного випадку, щодо кожної конкретної країни ухвалюють окреме рішення, універсальної рецептури не існує.

Кожне приєднання країни до НАТО справді є унікальним. Формально план дій щодо членства (ПДЧ) вважається передвступним етапом, але я б не здивувався, якби Україні запропонували якийсь замінник.

Одне слово, маємо потенційним союзникам у НАТО довести, що шаленими темпами проводимо реформи, що сповідуємо однакові цінності. Навіть якщо політичні вітри в західних столицях якийсь час не сприятимуть нам. У будь-якому випадку, це нам буде на користь.

Але завжди треба вірити в кращу перспективу… Досить згадати досвід нинішніх наших найближчих друзів. Литовські дипломати, що відповідали за натівський напрям 20 років тому, зізнаються, що німці на офіційних переговорах прямо казали їм: “І не мрійте, ви ніколи не станете членом Альянсу!” Глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс розповідав журналістам, що він у той час працював послом у НАТО і йому це говорили особисто. І рівно через два роки по тому Литва вступила до НАТО!..

 

 

Ірина ЛОПУХ, Експрес

Залиште свій коментар: