До дня Героїв – публікуємо виступ Провідника ОУН Степана Бандери, а також його світлини з архіву Конгресу Українських Націоналістів.

Промова виголошена 25-го травня 1958 року над могилою славної пам. полк. Євгена Коновальця в Роттердамі, Голандія. Текст промови з деякими скороченнями був надрукований у тижневику «Шлях Пе­ремоги», Мюнхен, ч. 22 (223) з 1-го червня 1958 р.; варіянт див. у роз­ділі «Різні»; у тижневику «Гомін України», Торонто, Канада, рік X, число 24 (473) і 25 (474) з 7-го і 14-го червня 1958 р. під назвою «Над могилою Євгена Коновальця».

Двадцять років – це звичайно невеликий відтинок часу в жит­ті народів. Звичайно – але не це двадцятиріччя, яке лягло між теперішністю і трагічним травнем 1938 року. До нього не можна прикладати звичайної міри часу. Воно виповнене такими подіями історичного значення, що своєю вагою може рівнятися з цілими сторіччями інших епох. І всесвітня історія запише цей період назрівання, ходу і наслідків другої світової війни, як один з важ­ливіших. А вже в історії українського народу й української землі це двадцятиріччя закарбувалося такими подіями і процесами, далекосяглими перемінами і трагічними потрясеннями, що їх було б досить на долю багатьох поколінь.

Цей власний багатий і важкий зміст того порівняно недовгого часу творить неначе призму, через яку можемо бачити події і по­статі у далекій перспективі, не в сучасних, а історичних пропор­ціях. Чимало справ і проблем, які двадцять років тому полонили увагу народів, сьогодні виглядають дрібними і маловажними. Скільки відійшло у безслідне забуття постатей, що в той час сто­яли в центрі публічної уваги? Але ця перспектива часу, багатого на великі події і зміни, не тільки зменшує і нівелює картини. Вона теж: відслонює і ставить на ввесь зріст такі постаті і справи, які здобули собі тривале значення і вплив у житті народу.

І ось стоїмо над могилою такого небуденного мужа, полковни­ка Євгена Коновальця. Двадцять літ проминуло, як у цій чужий-ній землі, далеко від батьківщини, поховано тіло одного з най­більших синів України. Та всі бурхливі події, що бурунами коти­лися через Землі України і не лишили незаторкненою навіть цієї, здавалося б затишної голляндської країни, не змогли затопити, ні присипати пилом забуття пам’яті про Євгена Коновальця. Во­ни немов підняли її на височінь, неначе очистили довкола неї виднокруг, так що вона виступає ще монументальнішою, ще світ­лішою на тлі нашої епохи.

Коли замислимося над питанням: чому це так, чому той час не прислонив тінню цієї постаті, приходимо до переконання, що це діється завдяки величі і вартості життєвого чину полковника Коновальця, завершеного Його смертю борця.

Євген Коновалець, комендант Корпусу Січових Стрільців – це одна з найбільших, найсвітліших постатей у період будування і збройної оборони Української Держави 1917-20 років. Після знищення Української Держави і захоплення Земель України ворожою військовою навалою, Він стає основоположником, орга­нізатором і провідником націоналістичного, визвольного руху, оформленого найперше в Українській Військовій Організації, а згодом в Організації Українських Націоналістів, що продовжує національно-визвольну боротьбу за державну самостійність Укра­їни революційними методами.

Змістом усього життя славної пам’яті Євгена Коновальця було повне самопосвяти і послідовне змагання за волю свого народу, за здійснення на українській землі, в українській державі хри­стиянських засад, загальнолюдських і національних ідеалів – волі, правди і справедливости. Невмирущість великої ідеї увіковічнює й опромінює пам’ять покійного Полковника, бо Він зробив дуже багато для закріплення і перемоги цієї ідеї.

Організація Українських Націоналістів і ввесь національно-визвольний рух встоялися в боротьбі з большевицькою Москвою й іншими наїзниками на Україну, закріпили й поширили свої впливи в українському народі через те, що вірно й послідовно йдуть шляхом Євгена Коновальця.

Він навчив нас, як треба служити великій ідеї цілим житттям. Визнаючи свої національні ідеали, згідні з вічними Божими за­конами, та відкидаючи все незгідне з ними, що накидає нам во­рог, зокрема протихристиянський большевизм, український народ мусить вести за це боротьбу за всяких обставин, а не тільки у пригожій ситуації. Змагання за волю і правду, за Бога і за Бать­ківщину мусить бути головним змістом життя поневоленого на­роду, а не тільки засобом, дорогою до кращого життя в майбут­ньому, поскільки є вигляди на недалеке осягнення цієї мети. Укра­їна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення І для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: «воля народам, воля людині!»

Большевицька Москва добре оцінила незаступимість полков­ника Коновальця, як Провідника українських національно-виз­вольних змагань, українського націоналістичного руху. Вбива­ючи Провідника, ворог сподівався не тільки обезголовити цей рух, але цілком його знищити. Та знищити Організацію Українських Націоналістів, спинити її боротьбу не вдалося большевикам на­віть убивством її Вождя. Джерело її живучости і сили лежить у всьому народі і з нього приходить постійне відновлення і скріп­лення національно-визвольної боротьби та її дійових чинників.

Та передусім самому покійному Провідникові завдячуємо це, що навіть після Його трагічного загину ОУН не збилася зі свого шляху й віднайшла свою самостійницьку пробоєвість у дальшому важливому й важкому періоді своєї діяльности. Полковник Ко­новалець, як керманич революційної боротьби проти окупантів Українських Земель, зокрема проти большевицької Москви, був так само висунений на ворожі знищувальні дії, як борці підпілля, і завжди це враховував у своїй праці. Особисто неустрашимий, він турбувався найбільше долею визвольного руху, якщо б Його не стало в живих. Для того Він намагався якнайбільше своїх ідей, напрямних і засад визвольної дії прищепити цілій Організації, всім її кадрам. Майбутнього розвитку світових подій і в зв’язку з ними умовин дальшої визвольної боротьби не можна з певністю передбачити на далеку мету і через те годі визначити відповідні конкретні пляни дії. Але те, що лише в тому напрямі можна було зробити, те полковник Коновалець зробив, щоб приготовити ОУН до правильної дії і боротьби в різних можливих ситуаціях.

Коли в 1941 році розгорілася між двома загарбницькими, тота­літарними імперіялізмами війна на українській землі та за її по­сідання, тоді ОУН, пам’ятаючи висновки Євгена Коновальця з ходу подій в 1917-1918 рр., дала почин і дійові рамки для актив­ного виступу української нації на історичній арені. Проголошен­ням віднови Української Держави в червні 1941 року та будів­ництвом самостійного державного життя засвідчено, що україн­ський народ у жадній ситуації не зрікається своїх прав господаря на власній землі і тільки пошанування цих суверенних прав України іншими народами і державами може бути плятформою приязні з ними.

Коли гітлеризм недвозначно виявив свої загарбницькі пляни і колоніяльні методи супроти України, тоді ОУН, не зважаючи на трагічність двофронтової боротьби, перейшла до широких збройних дій, організуючи Українську Повстанську Армію.

Широка збройно-політична боротьба проти гітлерівського зни­щування України та проти поновної большевицької займанщини, яку розгорнула ОУН-УПА в другій світовій війні та в перші по­воєнні роки, становить найвище піднесення українських визволь­них змагань після 1917-20-их років. Організаційно-політичні основи і напрямні для того дав Організатор і Провідник націона­лістичного руху полк. Коновалець.

Найбільш непригожі зовнішні обставини не дали змоги під­няти всенародне повстання проти большевизму і здобути держав­ну незалежність України. Міжнародне становище допомогло Мо­скві кинути змобілізовані у війні армії на придушення визволь­ної боротьби України та інших народів уярмлених большевизмом. Та ОУН-УПА не склала зброї й не припинила продовжувати бо­ротьбу, йдучи слідами славної пам’яті полковника Коновальця. Як Він і інші провідники самостійницьких змагань з Головним Отаманом Симоном Петлюрою у проводі, після заливу України ворожими окупаціями розпочали боротьбу революційно-підпіль­ними методами, так знову ОУН-УПА під проводом Романа Шухевича-Чупринки перейшла з повстанської тактики на підпільну.

Визвольна боротьба триває далі, її незламність – це найпевніша запорука прийдешньої перемоги. Тепер цілий український народ захоплений націоналістичною ідеологією самостійности України та послідовної боротьби з безбожницьким і протинарод­нім большевизмом. Націоналістичний рух став всенароднім виз­вольним рухом. А в парі з закоріненням його ідей в народі живе і все більше поширюється пам’ять про його великого Провідника й Основоположника Євгена Коновальця. Даремні всі большевицькі намагання осквернити й вирвати з душі народу цю велику славу, так само, як не вдається ворогові знищити віри в Бога та інших національних святощів.

Сьогодні, як і раніше, можемо ствердити, що ворогові Бога, України й всього свободолюбного людства не вдалося знищити ОУН і українського визвольного руху вбивством його Основника й Провідника. Але одночасно усвідомляемо собі, що це величезна незаступима втрата, якої впродовж двадцяти літ понині не можемо переболіти. Розвиток і боротьба ОУН були б пішли ще багато краще і дальше, якщо б її далі очолював і нею кермував полков­ник Коновалець. Ворожа бомба вирвала Його з визвольного зма­гання якраз напередодні того періоду, в якому самостійницький фронт найбільше потребував Його, досвідченого й незаступимого політичного і військового керманича. Його героїчна смерть борця на найвищій і найважливішій стійці скріпила ще більше діючу силу націоналістичної ідеї, віру і завзяття українських націона­лістів. Але втрати Його ніщо не вирівняє.

Коли стоїмо над могилою Того, хто був у нашому спільному змаганні Перший, Найбільший, Єдиний, – то жаль і біль прой­мають наші серця з такою ж невтишною гостротою, як тоді, двад­цять років тому, коли вперше, в різних обставинах і не одночасно, але з однаковою грозою поразила нас страшна вістка про загин Полковника. І час, який проминув від тієї пори та проніс понад нами стільки великих і важких, героїчних і трагічних подій, – не в силі заглушити цього жалю.

А проте і цей жаль-біль не переходить у нас в одчай. Бо крі­пить нас наша віра. Невичерпне джерело сили наших душ – християнська віра в Бога, Його справедливість і безмежну добро­ту, віра в безсмертність людської душі – дає нам певність, що наш невіджалуваний Провідник приймає участь у новому, вищо­му й незнищимому житті. З цієї самої віри черпаємо переконання про нерозривний зв’язок Його й інших поляглих борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв’язок поля­гає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. Розділені кордо­ном смерти, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любови – живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога.

У двадцяті роковини смерти Євгена Коновальця прибули до міста Його загину сотні синів і дочок українського народу, Іцоб на могилі цього Великого Українського Патріота, Борця і Провід­ника скласти вінки та вшанувати Його світлу пам’ять. Прибулі – це немов делегація від цілої нації, яка зберігає пам’ять про свого Великого Сина в найбільшій пошані. Наші поминки, молитви і вінки висловлюють найщиріші почуття всіх вірних дітей Укра­їни, а зокрема всіх активних борців і страдників за цю ідею, для якої жив і за яку поліг полковник Коновалець. Хоч тільки мала частина українських патріотів має змогу спільно вшанувати двад­цяту річницю Його смерти, а багато навіть не знає цієї дати, од­наче всі віддають найкращий поклін Його пам’яті вірністю Його ідеї. І кожний з нас добре завершить вшанування Його пам’яті, коли до молитви за вічне щастя Його душі додасть обітницю над Його могилою: іти Його слідами, все життя працювати щиро для добра України і боротися до загину за її волю. Щоб перемога ве­ликої ідеї і правди навіки закріпила пам’ять і славу їх Великого Борця-Подвижника Євгена Коновальця.

 

 

Залиште свій коментар: