Із заплаканими містами весна наче дражниться. То все залито сонцем, то раптово дощ. То співають пташки, то не дочекаєтеся. То всі печальні, то щасливі. То всі ховають оптимістично зимовий одяг, то знову, зітхаючи, дістають… Всі сонні і заспані. Сумно заглядають у телефон на прогноз погоди. Небо, обличчя, куртки перехожих відливають сірим кольором. Але якщо вдягнутися яскравіше і тепліше, якщо добре придивитися, то абсолютно очевидно, що весна таки прийшла.

Вранці їде в автобусі до Дрогобича курортник з Трускавця. Посміхається, і розповідає комусь по телефону: – Чуть-чуть прахладна, да,.. свєжо. Нафтуся зато грєєт)) Да всьо прєкрасно! А одягнений сам в гавайську сорочку і легеньку курточку.

Самовпевнена циганка біля Пресвятої Трійці ходить вальяжно і, як завжди, демонстративно загадково, .. в резинових шльопанцях і зелених колготах, бо ж гардероб вже весняний, так. На зло холоду і сірості.

З ринку йде гордо пенсіонер, наче на параді в часи Радянського Союзу. В руках у нього маленька трояндочка, але з величезним целофаном та ще більшим червоним бантом. І здається, що дарувати він зібрався саме бант, а трояндочка це так, як доповнення.

По дорозі на роботу, на вулиці Шевченка, я щодня зустрічаю вагітних дівчат, які саме йдуть з жіночої консультації, з поліклініки, що навпроти радіо. Сьогодні одна дівчина йшла якось незвично піднесено, не поспішаючи і з особливою насолодою. Наче навколо все залито сонячним світлом, співом пташок і буянням трав. Дівчина ніжно притримувала свій округлий живіт і мрійливо мружилась до похмурого неба. Вона не дивилась в телефон, не чекала прогнозів, не помічала сірості і не зважала на мряку. В її погляді було стільки щастя, стільки тепла, скільки не подарує жодний сонячний день. Тому що в її руках ціле життя, маленьке нове життя, омріяна довгоочікувана весна, яка тільки починається.

 

                                                                                                         Оля Грищенко-Біла

4Shares

Залиште свій коментар: