Скористатись громадським транспортом, потрапити на прийом до лікаря, зайти в аптеку, магазин, чи просто вийти з дому – стає великою проблемою для людей з обмеженими фізичними можливостями. Тут без сторонньої допомоги просто ніяк.

Щодня, виходячи на вулицю, можна зустріти людей, фізичні можливості яких обмежені. Пандусів (спеціальних доріжок при вході до будинків), пристосованих ліфтів, обладнаних туалетних кабінок у громадських місцях, банкоматів, встановлених на зручній висоті – усіх цих речей, які полегшують життя неповносправних, в Україні бракує. Знайти роботу, а також дістатися до місця роботи в українських містах – це серйозна проблема для інвалідів. Зараз проблеми інвалідів набирають особливої соціальної гостроти, оскільки кількість людей з обмеженими фізичними можливостями щодня зростає у зв’язку з війною на Сході України.

У європейських країнах люди з обмеженими можливостями почуваються  вільніше, ніж в Україні. Вони не змушені сидіти вдома і чекати допомоги рідних. Наприклад, у Німеччині, або Чехії, навіть у маленьких містах облаштовані якісні пандуси, окремі туалети в усіх без винятку громадських місцях, ліфти, що є навіть у метро, низенькі бордюри, світлофори, трамваї, автобуси й тролейбуси оснащені спеціальними платформами, усі новобудови – від кафе, кінотеатрів, торгових комплексів – не можна здати в експлуатацію, якщо в них не передбачені усі зручності для інвалідів. Закони також передбачають право інвалідів на пільги в лікуванні, придбання машини, візка, чи собаки-поводиря для незрячих.

У Трускавці мешкають 1514 осіб з обмеженими фізичними можливостями з них 74 – діти інваліди.  У нашому місті вже давно говорять  про звукові світлофори, транспорт, облаштування зупинок пристосованих для вільної посадки  і  висадки людей з інвалідністю, ліфти й пандуси, всеодно, навіть нові об’єкти здають в експлуатацію, як і раніше – з ігноруванням потреб людей на візках. Громадські будівлі  стають, наче, неприступні фортеці для людей з обмеженими фізичними можливостями. Доступність будь-якої будівлі – це не тільки пандус, це як мінімум обладнана спеціальним місцем для інваліда автостоянка, нормативна ширина дверного отвору у приміщенні, ліфти, якщо це громадський заклад, то ще й облаштовані туалети.

Крім цього забезпечити доступ до будь-яких установ з собакою-поводирем, а також розміщення інформації на шрифті Брайля ( рельєфно-крапковий шрифт для написання і читання сліпими).

Однак, найбільшою проблемою і надалі залишається  бар’єр в головах людей.  Наше суспільство живе стереотипами про неповноцінність і безпорадність тих кого прийнято називати інвалідами. Інвалідність – це не вирок. Серед інвалідів є багато відомих людей, які зробили блискучу кар’єру, досягли успіху в житті. Як тільки громадськість з розумінням ставитиметься до проблем цих людей і створить для них комфортне середовище для життя, праці і розвитку, тоді, можливо, саме ця категорія українських громадян, яких ми звикли називати неповносправними, стануть рушійною силою розвитку і процвітання України.

                                                                                                                    Назар ХОПЯК

Залиште свій коментар: