Я думаю, що мені пощастило жити в унікальний час. Народитись в Радянському Союзі і бачити народження вільної України. Я же ж все пам’ятаю. Пам’ятаю черги за продуктами і ранні стояння перед зачиненими магазинами, аби встигнути купити кефір та молоко у скляних пляшках. Пам’ятаю, як по знайомству діставався якийсь одяг, і як ми міряли китайський ширпотреб на базарах. Як пів міста ходило в одному і тому ж. Пам’ятаю кількагодинні черги за бензином по дорозі до моря і як ми малими сиділи біля заправки на бордюрі та мліли від спеки і чекання. Як було тільки три канали УТ1, УТ2, УТ3 і як наші батьки щовівторка і щосереди ввечері чекали на якісь цікаві фільми від телестудії МІСТ. 

А ще пам’ятаю, як ввели перші купони і талони, коли на місяць тобі можна було купити тільки певну кількість хліба, масла і шкарпеток. Пам’ятаю радянські кафе із соками у графінах по 15 коп. стакан. Як бабусі продавали насіння дерев’яними стаканчиками із товстим дном, і жуйки Лав Іс. А хлопці цуляли ті фантики на перервах, і не знали, що таке покемони. Пам’ятаю, як переживала моя баба-вчителька, що я одна з класу не йду в піонери і казала, що їй страшно буде в школу приходити. А мене вважали дивною. Так-так, дивною.
Пам’ятаю перші підпільно зроблені на ручних друкарських машинках брошурки з правдивою історією України, про правдивих героїв. З них ми дізнавались, що переважно ворог був на конях і в обладунках, а наші хлопці-козаки голі-босі, але непереможні. Бо коли український козак виймав шаблю і поправляв свого оселедця – то не було ні мурів, ні засторог, ні бар’єрів, нічого не було… Тільки нестримне бажання волі.
Я навіть собі уявити не могла, що про війну знатиму не тільки з підручників. Що справжню зброю до рук візьмуть не тільки наші славні предки, а й хлопець з сусіднього будинку, брат, родич, побратим. Ми стільки всього пережили. Встояли. Не опустили рук. Перемогли не одну імперію. Перемогли голими руками і босими ногами. Я впевнена, що і цього разу зможемо. Бо коли ми стоїмо на Майдані і співаємо “Ще не вмерла Україна”, – то проти нас безсильні танки і дивізії… Бо це неспівставні речі. Бо ми ні за що, ніколи, і ні за яких обставин, не повернемося в те ярмо. Як би цього не хотіли в сусідньому Мордорі. Ми готові вмерти за свою країну! Але ще більше – ми готові жити за неї!
І ніхто! Чуєтте? Ніхто не забере у нас наші світанки і зоряні ночі. З днем народження усіх нас!..

      Оля Грищенко-Біла

 

Залиште свій коментар: