Нашу вчительку біології усі вважали трохи дивною, і діти та й інші вчителі. Вона щоранку вставала разом з сонцем, бігала на Трускавецьке озеро і обливалися холодною водою. На урок по коридорах йшла гордо і без поспіху, посміхаючись так загадково. Вона любила шалики і величаво закидала їх за плече, як пані древнього міста. Її уроки відрізнялись від інших, і ми могли тільки здогадуватись, що там буде наступного разу на біології. Якось, відкривши двері класу, ми так і заклякли на порозі. Парти стояли не рядком, а по дві докупи. 

– І як вам?, – інтригуюче каже вчителька, – будете у мене на уроці сидіти групами і обговорювали тему уроку. То ж не цікаво бути просто слухачами, правда?
Сказати, що це викликало пожвавлення та інтерес – це нічого не сказати. Ми перестали боятись зайвого руху і слова, розслабились, і почали отримувати задоволення від процесу. Дзвоника на перерву не чекав ніхто.
А ще якось вчителька роздала нам саморобні листівки. Вона нас запрошувала прийти до школи на біологічний вечір. Так – так, на біологічний вечір на сьому годину. У класі ми сиділи при свічках, пили чай з цукерками і вафлями. Була захоплююча вікторина, цікаві питаннями по біології, ми малювали на дошці квіти і робили композиції з осіннього листя. Наш однокласник, який ходив у музичну школу, вишукано грав на скрипці.
Разом з нами певний період вчився хлопчик з проблемної сім’ї. Андрій Спринський. Тобто, формально вчився, бо ж на уроки практично не ходив, а як приходив, то щоб не вчитися, а порозважатися. Учителі давно просто махнули на нього рукою і намагались не зачіпати. Вчителька біології наче не знала його слави прогульника і одразу пересадила Андрія з останньої парти наперед. Вона ставилась до нього, як і до інших дітей, навіть з якоюсь особливою повагою. А потім похвалила щиро на весь клас за звичайну таку просту відповідь на питання. Наступного разу ми побачили, як Андрій перед її уроком сидить над підручником..
Для неї абсолютно не існувало консервативних шкільних стереотипів і шаблонів. Їй якось дивовижно вдавалося ставитись до педагогіки з легкістю і водночас з професіоналізмом. І поки ми мріємо про дієві реформи в освіті, про нові підходи і методи в навчанні – окремі ентузіасти беруть і роблять. У звичайній школі, при звичайній програмі, із звичайними непосидючими, і навіть проблемними дітьми. Бо ніякі укази і вимоги Міністерства освіти не замінять любові до дітей і до своєї роботи.

Оля Грищенко-Біла

Залиште свій коментар: